Як виявити та попередити психологічне насильство в сім’ї?

Психологічне насильство на відміну від фізичного, сексуального чи економічного набагато важче ідентифікувати. Майже у кожній сім’ї виникають конфлікти, проте окремий конфлікт, випадкова образа чи навіть повторювані сварки – це ще не приклад психологічного насильства. Насильство є свідомою поведінкою, що передбачає використання власної переваги та контроль жертви. Як виявити та попередити психологічне насильство в сім'ї?

Традиційно, окрім терміна «насильство в сім’ї», використовують і термін «домашнє насильство». Американська Медична Асоціація визначає домашнє та подружнє насильство як тривалу образливу поведінку, що полягає у завданні фізичної, психологічної та (або) сексуальної шкоди людині, що підриває її фізичне та психічне здоров'я.

Домашнє насильство є явищем, що випливає з дій, поведінки однієї людини стосовно іншої. При цьому важливі такі аспекти:

• По-перше, насильство виникає з дій людини, які не є випадковими. Насильство завжди здійснюється за попереднього наміру. Тобто домашнє насильство завжди буває інтенційним.
• По-друге, суть насильства полягає в порушенні особистих прав і свобод конкретної людини, що відбувається коли домашні кривдники диктують жертвам свою волю і свої правила.
• По-третє, насильство є таким порушенням прав і свобод людини, яке унеможливлює її самозахист, коли одна сторона має переваги над іншою. Коли існує перевага (фізична, матеріальна, емоційна), і така перевага використовується проти іншого члена сім'ї – то ми маємо справу з домашнім насильством, яке призводить до поневолення людини, коли вона потрапляє в пастку, стає виконавицею чужої волі, чужих правил.
• По-четверте, насильство обов’язково призводить до певної шкоди, яку у випадку психологічного насильства буває досить складно довести.

Виходячи з цих чотирьох аспектів, домашнє насильство можна визначити як діяльність одного з членів сім’ї, спрямовану проти іншого члена/інших членів сім’ї, використання існуючої чи створеної завдяки обставинам переваги сили чи влади, яка позбавляє жертв особистих прав і свобод та стає загрозою для їхнього життя і здоров’я (фізичного та психічного), завдаючи страждань і ушкоджень.

Цикли домашнього насильства. Насильство в сім’ї – це не одноразова дія, це процес, що відбувається циклічно: якщо воно з’явилось один раз, то обов’язково повториться та матиме тенденцію до зростання. Американська дослідниця Леонора Валкер виявила особливості домашнього насильства над жінками. Вона запропонувала термін «цикл насильства» і цей клінічний опис вплинув на розуміння фахівцями того, як можна розірвати коло насильства. Вона описала три фази домашнього насильства: 1) фаза посилення напруги; 2) фаза вибуху чи побиття ; 3) фаза спокою і каяття.

Види домашнього насильства:

• фізичне;
• сексуальне;
• психологічне;
• економічне.

«Психологічне насильство – форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи…» Стаття 21 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»

> Під психологічним насильством мається на увазі вплив на близьку людину з метою встановлення контролю над її поведінкою і ствердження своєї влади над нею.

> Характерною рисою психологічного насильства є циклічність, яка відрізняє насилля від звичайної сварки або конфлікту.

> Феномен психологічного насильства пов'язаний з низкою інших проблем: загальний низький рівень психологічної культури, відсутність відчуття власних «кордонів» та поваги до «кордонів» інших (партнерів, дітей, родичів).

> Ще одна вагома проблема – гендерний характер насильства. Насильником може бути будь-яка людина незалежно від статі. Однак жінки більше за чоловіків потерпають від психологічного насилля. Разом з тим вони частіше за чоловіків вдаються саме до психологічного насилля.

> Психологічне насильство щодо дітей найчастіше виправдовують перевагою у досвіді, виховними потребами, їхньою нездатністю самостійно подбати про себе. Часто батьки й опікуни «не розуміють», що їхні дії чи слова (або ж бездіяльність) є психологічним насильством.

> Систематичне психологічне насильство може нанести серйозну шкоду психічному здоров’ю, викликаючи: почуття сорому і провини, втрату пам’яті або сюрреальне відчуття дійсності, емоційну нестабільність та перепади настрою, почуття безвихідності, думки про самогубство.

Як виявити психологічне насильство?

Існують певні ознаки, за якими можна виявити психологічне насильство:

- постійна образлива критика, маніпулювання контроль над життям жертви;

- звинувачення, засудження, словесні образи;

- обзивання нецензурними словами, приниження;

- ігнорування як спосіб «покарання»;

- покарання та погрози покарання, погрози життю й здоров’ю, заборона висловлювати свою думку, вільно пересуватися поза домом та спілкуватися з близькими;

- зняття людиною із себе відповідальності за негативний вплив на психологічний стан жертви;

- відмова спілкуватися, щоб змусити жертву почуватися винною, принизити її;

- ізолювання жертви від спілкування с друзями чи родиною, контроль над спілкуванням через прочитання особистої пошти і повідомлень у соцмережах;

- знецінення людини, цілковитий контроль над усіма сферами її життя.

«Так буде краще для тебе!» або Як виправдовується кривдник?

Інколи важко визначити, де закінчується обґрунтована критика і починається психологічне насильство. Тому пропонуємо Вам розглянути декілька типових моделей поведінки та виправдань кривдника (на основі книги американського психолога Ланді Банкрофта «Навіщо він це робить?»). Понад двадцять років своєї кар'єри автор присвятив вивченню теми домашнього насильства і поведінки чоловіків схильних до аб’юзу і вважається одним з провідних світових експертів з цього питання.

1. «Я принижую, тому що мене самого в дитинстві принижували…»

Зазвичай виправданням агресивної поведінки слугує міф про наслідки зазнання агресії від батьків чи однолітків у дитинстві. За словами кривдників, у стресовій ситуації вони не можуть втриматися та проектують свої образи і агресію на партнера/ку. Така теорія дозволяє насильнику виправдовувати свою недостойну поведінку.

Л. Банкрофт зазвичай говорить клієнтам-кривдникам, які прагнуть змінитися:
«Якщо спогади про важке дитинство такі свіжі в вашій душі, ви повинні добре розуміти, як почуває себе людина, яку принижують. Ви повинні пам’ятати, як це відчувати себе розтоптаним та заляканим. І чути, що ви ж самі в цьому винні. Пройшовши через це самі, ви повинні бути, навпаки, менш агресивні по відношенню до оточуючих».

2. «Завжди ти все робиш неправильно… Всі мої колишні важили до 45, може нарешті скинеш зайве?.. З косметикою ти дійсно привабливіша…»

Жертва насильства зазнає постійної критики від партнера. І навіть після того, як «виправляє недоліки», партнер знаходить нові. Той, хто перебуває в таких стосунках, часто вважає, що невдоволення коханої людини спровоковане ще й його низькою самооцінкою.

Як стверджує Л. Банкрофт, причина цієї поведінки не в тому, що у нього низька самооцінка, а навпаки: «Подумай про те, як поведінка партнера зруйнувала твою самооцінку. Якщо твоя низька самооцінка не перетворила тебе на монстра, то і для кривдника це не має бути виправданням».

3. «Вибач, але я не звик нормально спілкуватися і розповідати про свої проблеми, навіть якщо вони стосуються тебе…»

Кривдник принижує партнера не тому, що не може вирішити конфлікт іншим способом, а тому, що не хоче. Йому властиві нормальні здібності до вирішення конфліктів і комунікації, коли він вирішує ними скористатися. На роботі такі люди, зазвичай, нікого не шантажують і не влаштовують істерик з дрібних приводів. Але вони не хочуть стежити за собою, коли мова йде про спілкування з партнером/кою.

За словами Л. Банкрофта, ця ситуація не вирішується: «Кривдника можна навчити найсучаснішим методам керування емоціями і пошуку взаємовигідних рішень, але в результаті вдома він знову ж таки пригноблюватиме партнера».

4. «Ніхто не засмучує мене так сильно, як вона…»

Коли люди думають, що скандали, залякування та шантаж викликані гнівом, вони плутають причини і наслідки. Кривдник ображає партнера/ку не тому, що не може стримати гнів, а тому, що не вважає за потрібне це робити, бо звик ображати.

Зазвичай, у таких проявах гніву насильник звинувачує раптову неспроможність контролювати себе. Однак, Л. Банкрофт пише: «Проблема кривдників полягає не в тому, що вони втрачають контроль над собою, а в тому, що беруть контроль над своїм партнером/кою (шляхом шантажу, залякувань, скандалів тощо). Щоб змінитися, їм потрібно не отримати контроль над собою, а відмовитися від контролю над кимось іншим».

5. «Я не можу дивитися, як вона губить своє життя. Я занадто люблю її, щоб просто сидіти склавши руки…»

Один партнер критикує іншого/у, намагається знизити самооцінку, змінити його/її життя у вигідну для себе сторону, виправдовуючи це змінами на краще. Жертву переконують в тому, що кривдник хоче краще для вас. Таким чином, егоїзм та намагання контролювати всі сфери життя виглядає щедрістю, а не маніпуляцією.
Така поведінка, на думку Л. Банкрофта, також є не припустимою. Психолог стверджує, що стосунки, у яких є психологічне насильство, необхідно якнайшвидше розірвати і ніколи до них не повертатися, адже ви не можете змусити або допомогти кривднику змінитися. Ви можете лише створити контекст для змін, а інше залежить від нього, тому що зміна поведінки це тільки верхівка айсбергу – змінювати потрібно цінності і світобачення людини.

Як створити сприятливий психологічний клімат в сім‘ї?

Найкраща профілактика психологічного насильства – це його попередження. Коли в сім’ї (а ми говоримо про домашнє насильство) створено сприятливий психологічний клімат, є повага та взаєморозуміння, тоді зростає ймовірність того, що не буде підстав для психологічного насильства:

• Поважайте і цінуйте себе, важливо вміти говорити «Ні», адекватно витримувати розчарування і злість свою та партнера.
• Дбайте про себе, про можливість задовольняти свої потреби, не чекаючи або вимагаючи цього від партнера.
• У разі необхідності звертайтеся за допомогою, розділяйте відповідальність, витримуйте свою слабкість.
• Намагайтеся говорити в парі про те, що хвилює чи приносить дискомфорт, розвивайте вміння знаходити компроміс.

Якщо Ви стали жертвою, свідком прояву насильства, або знаєте про такі випадки – важливо про це говорити та розповідати про це іншим. Подолання насильства можливе лише за умови об’єднання зусиль державних органів та установ, громадських організацій, і кожного з нас. Не мовчіть, дійте!

Як отримати допомогу?

• викликати поліцію за номером 102;
• звернутися на Національну «гарячу» лінію із попередження домашнього насильства, торгівлі людьми, гендерної дискримінації – 116-123;
• зателефонувати на Єдиний контакт-центр системи безоплатної правової допомоги 0-800- 213-103.